Головна
Логін:  
Пароль:
  Забув пароль
  Реєстрація
про сайт редколегія автори твори обговорення додати твір
Головна · Твори  
Молодіжні Новини
01.03.2007
У Вікіпедії з'явилася стаття про Пластовий портал
01.03.2007
Голова ФРІ взяв участь у Кишинівському Конгресі кандидатів у депутати
01.03.2007
У Львові відбудеться вишкіл "Школа виховників"
01.03.2007
Музичне шоу "Молодь Києва проти наркотиків"
01.03.2007
Акція "Стоп! Наркотик" в Луганську
01.03.2007
Конкурс молодіжних проектів у Чернігові
01.03.2007
У Чехії - все більше студентів
01.03.2007
Голова ХДМУ зустрівся з Директором Європейського Бюро Фонду Аденауера
28.02.2007
Пінчук: Використана молодь. Чи можливе прозріння?..
28.02.2007
Студентське братство вважає безперспективними переговори з Росією про ЧФ
Твори
РОСА
лідія грицан

Роса
Сьогодні ти стояв на зупинці з білими трояндами в руках і чекав на неї. Мені було байдуже, що ти тепер із нею. Головне, що я тебе побачила.Я мимовільно, щиро посміхнулась. Я щаслива від того, що кохаю тебе.
* * *
Вона лежала незрушно на місці. Все, що могло в ту мить зрушити й понестися зі швидкістю сотні тисяч кілометрів за годину, це її думка.
Вона неслася, немов швидкокрила птиця і споглядала навколишній світ. Довкола неї фігури - постаті сині, жовті, зелені, що переходили поступово в коричнево- червоні і зникали в чорному отворі, звідки доносився плач і стогін. Аж потім, різко змінивши напрям руху.
Опустилася на зелену галявину, де перетворилася на білий камінь, що ліг посеред дороги.
Люди йшли, бігли, їхали, шуміли й кричали, а хтось тихо перешіптувався із супутницею чи супутником. Усі обминали білий камінь, спотикалися і, не звертаючи уваги на його величину, легко перестрибували, йшли далі.
Зараз камінь бачив те, чого вона, та незрушна постать її тіла, ніколи б не побачила, сидячи в себе в кабінеті і, натискаючи на папір, видряпуючи чорні цятки-букви.
* * *
Ти не уявляєш як важко бачити тебе і не бути з тобою. Я страждаю, коли страждаєш ти. Набридло стримувати свої почуття. Боюсь помилятись, тому нічого не роблю. Хочу твоєї любові, та боюсь її.
* * *
Вона - натхненниця життя, ембріон весни, руда просвітлена блакиттю, із ледь зеленуватими смужечками - повіками. Це любов.
Вона тримає світ на важелях життя й смерті. Вона стоїть на одній нозі над прірвою і задихається від думки, що не витримає.
І все може піти в нікуди, весь великий світ застигне в нерухомості, нерухомість гірше ніж смерть. Смерть іде на зміну життю, життя - крокує за спалахом смерті.
* * *
Я ніколи не буду впевнена у твоїх почуттях до мене, бо я їх не відчуваю, це можеш відчути лише ти й ніхто інший. Це твоє серце, твої помисли, твої мрії.
* * *
Мала крапля любові ввібрала в себе весь довколишній світ. Уже розпускається від надмірностей, але ще вбирає. Убирає, аби колись дати по різочці чогось бажаного, потрібного, вічного.
Тихо зависла природа над землею, чекаючи чогось неймовірного, бажаного і водночас трохи бентежного, бо невідоме завжди викликає переживання.
Вона - Сива Далина. Турботливо склала долоні, огортаючи світ. Вона дихає на нього. Дає життя і боїться вдихнути забагато.
* * *
Я хочу бути твоєю. Знаю, що ти ніколи не приголубиш мене, бо ти навіки розпрощався з любов’ю. А я терпеливо чекаю, хоча ні... Я мрію, тихесенько плачу, проте плекаю надію. Любов, вона завжди живе і житиме у моєму серці. Я підкорена нею.

* * *
Зранку впустила до своїх обіймів Сонечко - вогняний обруч, що дивував навколо своїм благословенням, а потім проковтнула його. І вже височіє сама, наче мужня вдовиця. Але ні, вона - мати, то ж мусить дбати про своїх дітей. Правда, залицяльників знайшлося немало.
Ось і молодий легінь, радий розділити з Нею своє ложе. І горобчики-молодчики цвірінькають, зазиваючи до своїх любовних ігор. Та так гордовито вичищають пір'ячко, чепуряться перед Нею. І людина - земний чоловік захотів Нею володіти, постукуючи довбнею, показуючи свою молодецьку силу.
Вона ледь усміхнулась до них, легко махнула рукою. Упав золотий перстень і покотився за обрій. Вона - неприступна. Ні, ні, і не думай торкнутися її, зачепити словами, завадити її мовчанню. Земний чоловіче, можеш стукати своїми залізяками, кидати їй виклик чи заклинати, можеш кусати лікті від розпуки - не допоможе. Хіба, що, складеш руки в молитві і дивитимешся заворожено на Неї, довго - довго. Тоді відчуєш солодкуватий присмак її губ, ніжний дотик вишуканих пальчиків, терпкий подих - шепіт: кохаю.
Вона - жива. Вона - повсюди й ніде.
* * *
Я вірю в те, що любов вічна. Ти вже знаєш про мої почуття, а це - головне.
Я для тебе ніхто, а для нього - життя. Ти той , про кого я не перестаю думати, ти живеш у мені, бо ти - моя половинка. Не буває такого дня, щоб я не думала про тебе, щоночі ти мені снишся... Я люблю...
* * *
Розгублена, покинута тілом душа. Всесвіт не приймає її. Її " всесвіт" - це її тіло. Воно відмерло, відбулося чи, то сплановане вбивство, чи випадкова смерть, а, може, старість випила соки молодості і вже знівечене тіло віддалось властителю природи. Душа благословенна. Вона завжди живе. Живе тоді, коли ті лові боляче, коли воно відмовляється рухатись й діяти. Живе,бо це щось вічне, приречене на існування у тілі і поза ним. Душа й тіло. Розум слухався серця,а серце керувалось душею. Три складові - три сестриці, що створюють людину.
* * *
Я відчула блаженство, коли зустріла його. Він зовсім інший, не такий, як ти. Мені приємно бути його. Тепер я збагнула, що існує щастя на цьому світі.

* * *
Вона досягла успіху. Але якого? Сама не знала. Вона просто була сама собою. Жила, бо кохала, бо хотіла бути коханою.
Можна бути ніким, вдаючи когось, і бути всім, будучи самим собою. Саме так сталось з нею.
Вона знала тільки одне, що живе для чогось великого, знала, що світ, який навколо неї, провіщає їй успіх. Знала, що сама нічого не змінить, лише молитвою випросила собі долю. Для неї головне жити. Хоч у житті були невдачі, відчаї й сльози, та це ніщо в порівнянні з щастям, що Всевишній дав їй.
Вона свято вірила в те, що Господь найсильніший.
Дівчина палала пристрастю, ненавистю, але пам'ятала, що є те, що врегульовує життя, робить його вічним.
* * *
Можливо, ти прийшов у життя, щоб врятувати мене. Ти примусив мене повірити в існування чистого кохання. Ти відродив у мені любов. Тепер ти моє натхнення, моя радість і моє життя. Ти мій.
* * *
Благословен путь, що освітлений Господом. Терниста доріжка, крите узгір'я та вершина блищать довершенням. Так, так...хто не відчував кожного разу як розпеняється і мучиться душа - настає та хвилина, що називається очищенням, вознесенням доброти і спокою. Це істинна перемога над своїми недоліками, над негараздами.
Здається, людина вже все має, щоб іти правильною доріжкою. Та ні, тільки сильні духом мають сміливість сказати собі у вічі: це мені не під силу, однак буду старатись виправити становище, хай би віддав усе життя за цю справу.
О, яка неперевершена Вічність. Ми як піщинки, що зв'язані між собою різними силами: і гравітаційною, і магнітною, і біологічною, і...
Уявімо людину, як павука, який сидить на павутинні і потягує тоненькі нитки, щоб здобути собі поживу. Чи не так і ми? Найбільше щастя бути в ту хвилину і в тому місці, як кажуть, коли звершується щось неймовірне...
Постійний контроль за собою і водночас узгодження чи протиріччя з навколишнім, лиш би не зменшити чи не переборщити свою роль в усьому цьому...
* * *
Не розумію, чому так легко віддаюсь своїм бажанням, чому наївно вірю у твої слова: " Я тебе люблю." Та я тебе кохаю. Чому? І сама не знаю. Просто, ти мене зачарував.
* * *
Так білий камінь переступила маленька дівчинка, що незалежно крокує в століття після нашої ери. Червоні світила показують їй дорогу. Вона - швидка, сизо-зелена,неначе мрія, її солодкий погляд спокушає світ, її звабливі руки ведуть у країну пізнань. Зараз довкола неї кольори веселки. Вона - свобода. Вільна сорочка,лілового кольору, із розкішними рукавами, що мають візерунки прозорих епох. Милі пальчики торкаються каменя і стає вже червоною гранню, що світить у темряві. Уже не холодний, а жаркий промінець чарує довколишніх і кожен біжить на те світло, хоче торкнутися,... як і ми хочемо торкнутися недоторканого...
Чому прагнемо збагнути незбагненне, бачити невидиме, рухати нерухоме, іти в провалля і вийти за межі себе.
Ти - поза межею. Ти - поза свідомістю. Не усвідомлюєш, бо не дано. А от камінь - ні, він бачить…
Інші твори автора:
сон
мить

© Copyright: лідія грицан, 2006

РЕЦЕНЗІЇ
Додати рецензію
Увага!
Стань автором!
Додай свої твори зараз!
Поринь у наш світ!
Просто реєструйся!
Гарні твори
Я истину искал
Олег Мельничук
Російському братові
Вячеслав Семенко
Коли ми будемо собою
Василь Шляхтич
Художник
Віталій Григорович
"...в России вечера."
Вячеслав Семенко
Начало
Вячеслав Семенко
Нелегали (пісня)
Степан Герилів
Синоніми
Маріанна БЕК
Предновогоднее письмо Елене
Евгений Верба
Где Ты?
Владимир Дудя

про сайт | редколегія | автори | твори | обговорення | додати твір

Copyright 2005 © Всі права застережено