|
|
|
23.07.2009
У Черкасах заборонили вживати алкоголь на вулиці |
|
23.07.2009
Студреспубліка вибухнула на Закарпатті! |
|
23.07.2009
Учителі до смерті залякали школярів падінням НЛО |
|
23.07.2009
Тренінг «Розвиток аналітичної діяльності” |
|
23.07.2009
Фінальна «Студентська республіка-2009» на березі Чорного моря |
|
22.07.2009
"Акція покути – служба миру" у Чернівцях |
|
22.07.2009
В бій проти НАТО йде молодь |
|
22.07.2009
Відтепер в албанських студентів теж є Інтернет |
|
22.07.2009
Історія конкурсу "Перша Леді" |
|
22.07.2009
Активна та ініціативна українська молодь вразила німців |
|
|
|
|
|
|
етюд 2 (проза)
Олександр Колісник
|
|
Днями наше військове угрупування отримало незрозумілого нікому наказа... З нами не радилися, обставин не розглядали, тож недбалі на всі погляди починання головного командування не принесли з собою жодної радості, навіть уявної.
Керівник карального підрозділу Арсеній Шпак, коли вислухав наміри генштабу, не промовив жодного слова, проте вигляд його був зрозумілий без усіляких там лексичних запасів. Він несамовито кинув вже досвідчену слухавку в друкувальну машинку, але не попав – віконна шибка голосно задзвеніла, і холодне нічне повітря полилося, наче з надбитої пляшки, до кімнати.
Випивши натщесерце недорогого коньяку і витерши вуса, капітан Шпак, гукнув вартового. Хвилин за п`ятнадцять до приміщення ввійшов сержант Солопій Луценко, кум Арсенія Петровича.
- Прошу вибачення, пане капітане, я відпустив Миколу трішечки відпочити, - розпочав заспаний Солопій. – Чого бажаєте?
- Знаєш, друже, твоє щастя, що ми майже родичі, - відповів йому піддатий Арсеній Петрович і налив у порожню склянку ще алкоголю. – Пригощайся.
Сержант мовчки підійшов до столу і швидко випив налите.
- Що сталося, Шпаче? – запитав він, перевівши дух.
- Не питай, краще давай вип`ємо ще трохи.
По черзі вони закінчили почату справу. А що було далі, ніхто з них не пам`ятав.
Знайшли їх вранці в досить занедбаному стані: Арсеній Петрович із синцем під лівим оком лежав під дверима у блювотині, а сержант Луценко, не знімаючи чобіт, приємно розташувався на капітанському дивані разом із молоденькою дівчиною...
Цілий день настрій пана Шпака був страшенно паскудним. Він кричав ні з того, ні з сього на солдатів, на Луценка, на мене. Примусив тричі перевіряти зброю, чистити конюшню. Але більш за все не пощастило, як усім нам здалося, кухарю: маса його перевищувала капітанські, Луценкові та писареві, тобто мої, кілограми разом узяті.
- Що, телепню, наївся військового м`яса?!! – гримнув на нього Арсеній Петрович. – За півгодини не буде коньяку – відчуєш на своїй шкірі всю ласку українського трибуналу!
А до найближчого магазину – кілометрів сім прямою дорогою. Хоч стій, хоч падай, як то кажуть в нашому містечку.
Однак вважайте, що зірки були того дня в доброму настрої. Знайомий мій Семен Качечка, дай йому, боже, здоров`я та небесних благ, забув у мене пляшечку напою, який так подобається нашому капітанові.
А ще – сміх та й годі! – зателефонували із штабу, що знаходився тоді у Жмеринці: виявилося, військову операцію неочікуваного захоплення ворожого табору перенесли на невизначений термін.
Щастю нашого загону не було меж: радісний капітан Шпак привітав усіх з належним виконанням бойових обов`язків, Луценка підвищив до старшого лейтенанта, подякував кухареві за смачні обіди, поцілував дівчину і – поліз ночувати у блювотину або, як любила зауважити баба Палашка, поїздка до Риги виявилася вдалою.
Ми ж гуляли того вечора так, немов перемогли вдвічі сильнішого ворога. От тільки наступного дня кожному було, якщо зізнатися, зле. Може, кухар щось там напартачив? Не знаю, не знаю...
26 травня 2008
|
|
|
|
© Copyright: Олександр Колісник, 2008 |
|
РЕЦЕНЗІЇДодати рецензію
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Стань автором!
Додай свої твори зараз!
Поринь у наш світ!
Просто реєструйся! |
|
|
|