virsh.com.ua :: Твори

Полотно
На полотні, що прижилось у спальні нашій , мов святиня,
все чорно - біле . Все реально чесне, наче зойк у горлі..
Там стогне він . Й вона сягає берегів Венери .
Там інь і янь в одну зліпили долю , наче з глини...

Його різке волосся, наче ворона крило втішається мізинцем
персня - павука. Очей не видно... Затонули в грудях
її реалій...Лише плече налито гроном виноградним,
і біцепсом, мов громом неможливим серед грудня.

Засмаглий пристрастю бажань він весь у русі...
А вона - відкрита грішно і пліткам і злим сорокам,
нестримано співає. Кутинки уст хапають ледь повітря
безбарвних фарб.. Їх вени - з полуничним соком...

Вона вже в третій вимір відлітає очей закритих...
Смакує відчуттями нервів , наодинці плавних знад...
Не сіпайтесь дерева в вікна! Здохніть телефони!
Це створив сам Бог : вона – царівна! Він її мізинця раб!

Кохана жінка, послизнулася в пелюстках несучасних вишень...
І чоловік... Лише різниця – що все в житті, а не в кіно...
Вони чарівніші, аніж реклама на біг - борді парфумів світських.
Це - чорне й біле. Він –орган! Вона – блондинка, схожа на Монро.

Це полотно писав мій чоловік у гірші і бажані наші роки
лелечих гнізд .Йому я не сказала й досі, що вгадую своє натхнення великим перснем на картині...
І він мовчить. І таємниця й досі голо в очі б’ є...

А полотно висить, як сонце в небі над нашим ліжком.. І тільки діти рамку із запитань перших пальчиками рухають..
Тільки діти, як ранок плаває недільний сонно ,ситою фореллю, знають, що в двері спальні треба стукати. Напевне …

Інші твори автора:

Я ненавиджу првінцію...

Іван Сірко.

Не заздріть, Маріє....