сміх розбився об первісні мури
вмить розтанув у сонячній тиші
порозмивані сном кучугури
в мозку нежить сьогодні залишать
лишать зникнуть поллються водою
упадуть на поверхню дощами
не ідіть я прошу вас за мною
не повзіть – все ж повзуть! дідько з вами!
плазуни як і я...
доповзу до зітлілої плоті
на зігнилому дереві вбитій
міг би й я покупатись у злоті
міг сидіти в розбитім кориті
міг...
віддам те життя я задарма
може візьмуть дитині забавку
хай же вірять в придуману карму
кожен день відчиняючи лавку
кожну мить умиваючи руки
кожен рік убиваючи миті
і з небес лише тиша – не гуркіт
на зігнилому дереві вбиті
ми...
чи то він...
з кістяка нишком скаляться ікла
всі – до пекла! скоріше до пекла!
гуркіт! з неба?
ні! бридить земля...