я впав...
у серце вп‘ялися ґотичні шпилі
ти впав...
у безвість зринули похилі
думки...
слова зітліли
і лишили
одне лиш срібло сонця,
що зайшло
а золото згоріло й відійшло
у світлу суть земного літа
зима – первинними снігами вкрита
й танцює, мов варв?рські племена...
забулись всього справжні імена...
а я лежу – я впав,
а ти піднявся...
убивчий шпиль навік в мені зостався
в мені... він тут...
гряде кривавий суд!