Головна
Логін:  
Пароль:
  Забув пароль
  Реєстрація
про сайт редколегія автори твори обговорення додати твір
Головна · Твори  
Молодіжні Новини
18.04.2008
Кодекс честі викладача і студента: чи мають місце в ньому хабарі?
18.04.2008
Харченко Валерій: „Ми намагаємося дотримуватися гендерної політики”
18.04.2008
Активісти «Молодої Гвардії» провели фестиваль «Мій вибір - моя професія»
18.04.2008
В Омську почався чемпіонат по Counter-Strike
18.04.2008
У Калузі стартувала православна благодійна акція допомоги дітям-сиротам
18.04.2008
Паризькі студенти знову вийшли на вулиці міста
18.04.2008
Оголошено конкурс соціальних проектів серед школярів і студентів
18.04.2008
В Україні робота є, але низької якості і за копійки
18.04.2008
Київська «молодіжка» сподівається на молодь у процесі волевиявлення
18.04.2008
У Харкові обміняють сигарети на цукерки
Твори
Голодомор. Історія моєї родини. (II редакція)
Максим Волохань

Голодомор. Історія моєї родини. (II редакція)

Глибока осінь 1932…Дуже щедро одарила цього року багата українська земля селян врожаєм на зерно. Здається тільки-но можна відпочити, але ж у влади Радянського Союзу та у самого Сталіна інші плани. Прийшов час сплати іноземних кредитів, а розплачувалась держава не чим іншим ніж зерном. Запасів зерна відведених для сплати не вистачало, і тому був запроваджений „натуральний штраф” для всіх сільскогосподарчих районів великої держави. Оскільки Україна і була житницею Радянського Союзу, то весь удар прийняли на себе українські селяни. З всій лютістю червоноармійці ринулись виконувати наказ уряду. Вони пересувались від села до села, і відбирали у кожній хаті у кожної родини: „Не тілки запаси зерна, картоплі, капусти, але ж все, все що можна було з’їсти. навіть маленьку мисочку зерна, що стояла на підвіконні і ту забрали…” – так розповідала бабуся моєї мами, моя прабабуся – Петренко Любов Лаврентієвна, яка це все пережила.

А в серпні того ж злощасного року був запроваджений закон „П’ять колосків”. Що за закон? Закон що дозволяв знищувати людей прямо на полі, як що не дай бог хто посмів приховати жменьку колосків для себе чи для своїх діточок, що пухли дома з голоду. Навіщо? Навіщо це коїлось; бо дозбирать зерно в радянські закрома це одне питання, а приречувати цілу націю на голодну смерть - то є зовсім інша річ. І називається вона геноцидом.

Геноцид- це спрямоване знищення груп населення за расовими, національними, етнічними чи релігіозними мотивами. Створення умов, несумісних з життям. Кожна строчка з цього визначення співпадає з діями радянського уряду спрямованими проти нашого народу у ті страшні часи. Навіть сьогодні розбіжності по загиблих у 1932-1933 роках дуже великі. Називають від 7 до 14 мільйонів загиблих. Як же данні такої страшної трагедії досі невідомі у повному обсязі? А все тому, що радянська влада замовчувала факт голодомору від світового суспільства і знищувала документи, які могли підтвердити цей факт:

„Изъять из сельсоветов книги смертей за 1933 год по всем без исключения сельсоветам, и за 1932 год по списку сообщенному УНХУ. Изъять из сельсоветов и в секретном порядке передать на хранение в райисполкомы.”
Тайная директива Одеського райисполкома от 13.04.1934г.

Голодомор 32-33 року стосується кожного свідомого українця, бо це не просто історія смерті мільйонів, це те, через що довелося пройти всьому українському народу, нашим бабусям, дідусям – і то є історія кожного із нас, нас які могли б і не народитися…

Родина моя по материній лінії бере початок з „Київської”, як завжди казала моя прабабуся. То є живописне селище – Валява біля Городища (нині Черкаської області). Жили по тим часам не бідно – велика гарна хата вкрита залізом, своє господарство та не один гектар родючої української землі. І можливо б так прожили ще багато років… Прабабуся – Коломиєць Христина Анатоліївна 08.03.1897 року (по старому стилю) народження, та її чоловік Петренко Лаврін Прокофйович мали окрім моєї прабабусі Люби ще троє діточок. Люба - найстарша 1920р., трохи менший Яша – 1923р., ще менший Коля – 1925р. і зовсім мала Ніна - 1932р., їй ще не виповнилося і року у той зло віщий час.

Страшна трагедія застала людей зненацька. Тому щоб не обрікати свої сім’ї на голод, проворні селяни ховали зерно під землю. Але ж все тайне стає явним; і про ці хитрощі знали червоноармійці. Тому вони мали спеціальні прути, протикали кожен сантиметр землі, знаходили схованки і забирали звідти все, а тих хто чинив опір, розстрілювали на місті. Так і зосталась родина моєї прабабусі. Ні зерна, а ні грошей, бо гроші у селян були тільки від продажу того що виростили на власній землі. Люди були приречені на страшну смерть – смерть від голоду. І страх не в тому, що помираєш сам, а страх у тому, що діти, маленькі діти плачуть і просять у матері їсти, а їй нічого їм дати. У промислових городах було легше, тому що робили підприємства, заводи, шахти і робітникам видавались картки на хліб та продукти.

Зрозумівши що допомоги чекати нема звідки, батько сімейства Лаврін кинувся на заробітки до міста. Діти голодні, вони благають матір про їжу і в день, і в ночі. Одного разу Яша повертався додому, і десь біля чужого двору знайшов яблуко. Те яблуко для нього стало роковим. Чоловік побачив, що Яша підбирає яблуко, накинувся на хлопчика і забив до смерті. Він приліз додому майже не живий, а вранці помер. Ні суда, ні слідства. Отакі були часи. Христина розуміє, що один чоловік не в силі прогодувати всю родину, і просить про допомогу у старшого брата, який живе у промисловому місті Кривий Ріг. Брат пропонує відправити старшу Любу і меншого Колю до нього у місто, а вже з Ніною, він сподівається, Христя впорається сама.

Вже минув місяць як Люба і Коля живуть у рідного дядька. Але ж в нього теж чимала сім’я – семеро своїх діточок та ще й дружина. Він дізнається, що у Дитячих дома дітей як-ніяк годують, і порадившись з родиною, відправляє племінників до притулку, наказавши Любі щоб не зізнавалась що у них є батько й мати. Дуже несолодко приходиться дітям без материнської ласки в чужій стороні. Ще й звістка з дому, що захворів батько і за короткий час хворий і знесилений помирає. Зостаються самі мама і грудна Ніна. Невдовзі ранньою весною, приходить ще звістка, помирає Ніна, а мати тяжко хвора і вже пухла з голоду. Люба не вагаючись тікає з притулку з надією дібратися додому і привезти мамі хіть трохи їжі. Приготувала вузлик „гостинців” – на смітниках біля заводських столових назбирала кісток недоїдків і двинулась у дорогу. Грошей на квиток звісно не було, та й квитків теж неможливо дістати, тому винахідлива Люба залазить на дах потягу, де таких, як вона підлітків, вдосталь. Рання весна, холод, а вона не відчуває його, їй скоріше б додому і тільки б мама була жива. Голод, горе, нескінченна смерть навколо роблять людей більш жорстокими, бо інстинкт самовиживання є основним. Дуже зацікавив Любин вузлик її попутчиків, хлопчиськ її віку; але ж вона одна, а їх багато. Вони пригрозили, якщо добром не віддасть клунок, то її скинуть з потяга. Тому не довго вагаючись віддала пожитки, а решту дороги проплакала. Не знала Люба тоді, що малий братик Коля, якому вона не казала що їде додому, буде стежити за нею і теж сяде на цей потяг, але чи-то сам відставши, чи хтось зсадив малого… але не доїхав…Більше його не побачить ні мати, ні Люба. Марно вони розшукували його сліди не один рік; востаннє його бачили в Корсунь-Шевченківському. Так і буде все життя звинувачувати себе Люба, що не взяла з собою Колю. Але їй було лише 12 років…

Валява зустріла її похмурим небом, розмитими дорогами, а ще там же на дорозі лежали люди… мертві. Але це не бентежило її. Втомлена важкою дорогою, сама голодна, вона поспішала до рідної хати. Ось і вона. В хаті тихо…У Люби серце на мить завмерло. Мама лежала знесилена і вже пухла, невзмозі ні балакати, ні пересуватися. І де взялися в неї ті сили і здоровий глузд, але ж вона побігла до сусіда, у нього був возик, і за те, що він відвезе маму на потяг, та купить квиток до міста - Люба віддала хату та всю землю.

І потім, ніколи, ні в неї, ні в Христі не виникло бажання повернути назад віддану під чесне слово садибу. Хіба щось є важливіше за чоловіче життя, за життя твоїх рідних… В Кривому Розі їх зустрів брат, Михайло Антонович, і Христину доправили до лікарні. Пройшло трохи часу і її поставили на ноги. Додому мати з дочкою так більше і не повернулися. Там все нагадувало про ті часи коли сім’я була ще повна й щаслива, коли кругом було чути дитячий гомін, і ось - ось зайде батько Лаврін, здоров’язний красень, а вони всі втрьох кинуться йому на шию, і тільки маленька Ніна буде агукань у матері на руках…

Все минає, і добре й погане. Але ж ми не в праві забути ті страшні для нашого народу і кожної родини часи. Бо немає в нації майбутнього, якщо вона не пам’ятає своє минуле. Історію своєї родини я розповім своїм дітям, а вони своїм… Нехай ніколи і ніде не повториться така жахлива історія. А ми збережемо пам’ять про своїх рідних, нехай земля буде їм пухом. Світла пам’ять:
Петренко Лаврентій Прокоф’ович 1892-1933 рр.
Петренко Яков Лаврент’ович 1923-1933 рр.
Петренко Микола Лаврент’ович 1925-1933 рр.
Петренко Ніна Лаврентіївна 1932-1933 рр.


II редакція (редактування Волохань С.В.) Січень 2008.

Інші твори автора:
Жовто-Блакитне Серце
Зі світу мрій
Нескорений (конкурсна версія)
Я - українець!
Сон
33 секунди
Останній раз горить Помпея навесні...
Я не твій!
Я заблукав у тернах снів...
Нескорений (повість у віршах)
Треба мовчати...???
Чорні дні
В Карпатах тільки вуйки 2
В Карпатах тільки вуйки
А я піду, взберусь на гору...
В краю смерек
Треба, брати, треба...
Знайомій незнайомці
Україна
Втрата
За Україну!!!
My war
I run
Все те, що безцінне
Воля. Віра. Доля. ч.II
„Молитва”
Воля. Віра. Доля. ч.I
Дякую за все!
Душа поета
Солов’ї
Ти теж не такий…
Із історії богів...
Крапля любові
Погляд
Без тебе...
Любов – це кохання!
Дві стежинки
Остання сльоза
Я – Патріот!
De’Lamur
Квітка
Твої пута
Жовте листя
Без дванадцяти осінь
Між землею і гаєм
Богиня і грішник

© Copyright: Максим Волохань, 2008

РЕЦЕНЗІЇ
Додати рецензію
Увага!
Стань автором!
Додай свої твори зараз!
Поринь у наш світ!
Просто реєструйся!
Гарні твори
29.11.1994
Малий Сергій
Жизнь ничему мня не учит
Полякова Анастасія
Художник
Линда Зенькович
Вона цілує його очі ...
Володимир Величко
*!Мне тяжело!*
Розбите Серце
в садочку слів
Василь Шляхтич
Кар`єрна містерія
Сергій Череп
Под чёрным небом...
Оксана Вишневська
Вирус поэзии
Дмитрий Максимков
Ти ж все ж любив!
Олександра Стадницька

про сайт | редколегія | автори | твори | обговорення | додати твір

Copyright 2005 © Всі права застережено