Головна
Логін:  
Пароль:
  Забув пароль
  Реєстрація
про сайт редколегія автори твори обговорення додати твір
Головна · Твори  
Молодіжні Новини
08.05.2008
Шемаєв: Молодь здатна внести свій внесок у розвиток столиці
08.05.2008
Другий тур школи молодого лідера
08.05.2008
Грудне годування позитивно впливає на розумові здібності дитини
08.05.2008
В США після закінчення школи хлопець одержить три наукових ступені
08.05.2008
В Угорщині зникли студенти з Китаю
08.05.2008
Випускникам ВНЗ Естонії все складніше знайти роботу
08.05.2008
В Індонезії відбулися зіткнення між студентами та поліцією
08.05.2008
Кофі Аннан прочитає лекцію в Києві
08.05.2008
18 травня у Львові відбудеться Весняний бал
08.05.2008
Молодіжний фотоконкурс "Альтернативи"
Твори
ЮЛЬКО ВЕРНЕ
Василь Шляхтич





Гваарят люди. Колись давно,

Такий писар деже славний,

Што то писав фантастични книжки колись...

То наш чловек. Його дідо

Проживав колись в Бескидах

І далеко мав до церкви і до школи.



Климом звали го сусіди.

За окрайчик робив в жида

Цілий день, від сходу до заходу сонця.

Так від весни до осени

Робив, поки найшов жену

В другім селі, в як він бідного Антонця.



Мав Клим хату на горбочку,

А крім того при поточку

Землі кус, што то звесни стоїт вводі.

Не легко му жити було,

Хата стара. Всюди дуло.

Не раз мусів іти спати о голоді.



Аж колиси ся оженив.

Таку, як він бідну жену

Взяв собі з другого села. Файна дівка.

Хоц сирота і без в*яна

Йде за Клима єдних штанах.

Мете хату, ліпит діри як ластівка.



Тому буде купа років,

Як серед гір і потоків

В малім селі, в бідній хаті, одной зими

Серед ночи штос ся стало.

Мале дитя заплакало.

Син ся вродив на горбку в “Малого” Клима.



Клим ся тішит і “Климиха”,

Же вродилася потіха,

На яку чекали веце як впівроку.

Треба буде охрестити.

Сніг попахи, як ту іти

На плебанію, што за горбом й за потоком?



До весни іщи пів зими,

Думают “климиха” з Климом.

-Чи чекати як сніг щезне, й товдиль іти?

Чи юж іти ? сніг попахи,

А там вовки, в там страхи...

До плебанії на впівперек кавал світа.



-Бій ся Бога, іди Климе.

-Чи син діжде кінця зими?

-Іди Климе і припровад священика.

Няй охрестит і освятит,

Ід і привед го до хати!

Юж не просит а гварит до нього криком.



Клим хце іти, лем не іде.

За дверями страшна біда,

Вітет снігом пощамітав вшитки пути

Лем питати можеш Бога

Де є поле, де дорога.

Та чи Бог в так бридь погоду схоче вчути?



Так ся стало. І Клим пішов.

Іде полем, іде лісом.

Вітер свище, мороз тріщит під ногами...

А Клим іде, хоц ся боїт.

Здає му ся же щось стоїт

На горбочку між старими деревами.



“З нами Бог...” по-тихи гварит...

-Тк єм глупий, як єм старий...

Так си повів коли до горбочка дішов.

Сніг пригнув галуз смерека,

Та страшила ня з далека.

А я дума, же хтос на дереві вісит.



Горб за горбом. Ліс за лісом...

Був бим взяв зо собом крісо

Товдиль вшитки страхи од ня би втікали.

Міста неє, што за біда,

Так до себе сам повідат.

Але што там якис страхи. Іду дале.



Аж ту за горбочком котримсь

Клим плебанію висмотрив.

Тепер іде на впівперек, барз ся спішит...

Пукат в двері. Вийшла їмусть.

- Што ся стало? – питат Клима.

Питат, ци він не попутав зими з літом.



-Велька біда! –Де є отец?

Син свяченой води хоче.

Мале то, хирляве, весни не дотримат.

Вийшли отец. –Слава Богу,

Отче ідеме в дорогу.

В моїй хаті треба охрестити сина.



-Зараз, Климе, снігом мете...

- Бій ся Бога, де підете?

Їмусть очі витріщила й так повідат,

-Я хрестити не бороню,

Але піше? Восте коня.

Кін там в стайи хібаль овес юж доїдат.



Но що ж Климе, ввійд до хати

Я йду коня запрягати.

-Дай му хліба, до їмости отец гварит.

Теплу гуню найд мі, прошу,

Тоту што то зимов ношу

І той через тя зроблений теплий шалик.



Витяг з шопи десь санчата.

Запряг коня. Йде до хати.

Втяг чоботи, на ся гуню, шапку, шалик.

В торбу воду взяв свячену

І кантичку. – Но їдеме

Няй не чекат на нас в дома грішник малий.



Сіли в сани. Свиснув батіг.

Отец глянули на хату.

Воба якби ся змовили, кстять ся вони.

Мороз тріщит під санями.

-Слава Богу, юж їхаме

Тотим путьом, што він не раз ходив гвони.



-Посмотр Климе. Што за зима?

Плюнеш і замерзат слина.

Такой зими в наших горах не пам*ятам.

Такий мороз. Снігом мете...

-Климе, чи ви ня чуєте?

Але зима, але тримат. Ой зійнята.



Клим не слухав. Молив Бога

Щоб їм приблизив дорогу

До хатини, до дитини нехрещеной.

Так, так отче, бридь погода,

А чи не замерзне вода,

Та в торбині, знате отче, та свячена?



Літо, зима, бридб погода,

То знай Климе, тота вода

Була, є, і вір мі Климе, таков буде.

Тоту воду сам єм святив.

Твоє диття буде п*яте

Яке вода та впровади межи люди.



Тота вода хоц замерзне,

Приній вшитки гріхи щезнут.

Твоє диття хоц і ледом я охрещу...

-Няй ся діє Божа воля.

Борше, отче. Видно поля,

З нехрещенимани я, ни жена нехце...



-Но, а тепер повідж Климе,

Яке ми му даме ім*я?

Тепер зима. Миколая даймо, може.

Оні, отче, конец світа,

Я юж дам му ім*я з літа,

А від зимового, -“... скар ня Боже!”



Гвариш, з літа, - Юль му даме.

З літа воно і барз файне.

Таке ім* ма віт і староста з міста.

-Повідате? –Няй так буде

Може й з него будут люди?

Няй Юль буде. Незабудте. Так запиште.



В хаті студінь. Диття шквалит.

Жінка щойно в пецу палит.

-Пальте, пальте, зараз будемо хрестити.

То що Климе, Юль му даме?

-Як єм повів, то юж Амінь!

Няй хоц син ма всобі кусьціок чогось з літа.



Охрестили в хаті Юля,

А по дворі вітер гулят.

Свище, вия, мете снігом як шалений.

- Но, син жити буде з Богом.

Передомнов шмат дороги

То що, Климе, остань з Богом. Ми їдеме.



Сіли отец до саньчаток.

В ліву ліци. В праву батіг.

-Віо конику. Віо до дому, бо ся змеркат.

А як доїдеме воба,

Вівса всиплю ти до жлоба.

Віо конику. Іди борше, не буд впертий.



Кінь обернув ся до заду...

- Добре твоє гаду, гаду.

Я ту тягну, сніг змерзнений бріх мі лехце.

В гуні, в шапці і в шалику,

Лем повідат, Віо конику!

І си думат, же мі ся тягнути не хце.



Отец, якби зрозуміли,

Што си думат коник сивий.

Покивали не молодв юж головов

І так до коника повів:

- Ти є кін, а я чоловік.

Тішся коне, жес не вордився коровов.



- Чоловіче, чоловіче.

- Хтів бис жебим іщи ричав

І що рана хтів бис іщи ня доїти.

Але, але, коню - друже,

Сам знаш як тя люблю дуже.

Але що там. Віо конику. Треба іти.



Отця привітала їмусть,

Коникови дала сіна.

Їмусть тепла, до змерзненого ся тулит.

Отец зїв. Напився вина.

-Що за зима , що за зима.

Рад би знати як ся чує малий Юлик.



З охрещеним місяц, рочок.

Юж сам входит на горбочок.

Всьо, що видит в руки бкрк, тата питат.

Тато вшитко му повідат,

Думат вести го до жида.

Бо жид мудрий. Навчит Юля як ся читат.



Коли Юль мав десят років,

Клима мучив юж неспокій.

Юль мудрішшій ниж “Климиха” разом з Климом

Зна писати і читати.

Знає дні, місяці, свята.

Знає чом ся небо сватит коли гримит.



Ще кус підріс, гварит тихо

Він до клима і “Климихи”

-Пустьте тату, пустьте мамо, я в світ піду.

Я не буду сіяв зерна.

Мамо, тоту, - пустьте, верну

Поки заспівают отец панахиду.



- Юльку, ти нас хцеш лишити?

- Як ми сами будем жити?

Плаче мати до подолка слези їмат.

- Юльку, сину, бій ся Бога,

- Не лишай свого порога.

Тато хворий, а ту сину іде зима.



Дармо мама , тато просит.

Юль не слухат. Його носит.

Хце йти там, де ноги несут, а Бог веде.

Зморщив лице милосерні.

-Ой не плачте, я ту верну

Та лем товдиль як ту пахти буде медом.



Непомогли слези мами.

Вона не спит юж ночами.

Просит Бога щоб залишив Юлька в хижи.

Юль не чеє і не бачит

Як старенька мати плаче.

Він хце іти, бо він читав о Парижі.



Так і зійшов з гір в долину,

Своє рідне гніздо кинув.

Як відходив то ся навіть не відвернув,

Щоб слез вітців не видіти.

Вес час гварит, треба іти...

Не плач мамо, не плач тату, я ту верну.



Ішов Юлько до вечера.

По дорозі слези втерав,

Што му личком, якби струги дощу плили.

І хтів іти і вертати,

Шкода мами, шкода тата.

Думат, як без нього вони будут жити?



Сонце на горах сідало.

Так і він ся спер о скалу.

Хотів ногам дати хоц кус відпочити.

Вкусив хліба разового,

Зітхнув і погварив з Богом.

Кус подумав,. Але що там, треба іти.



Вечір ся на гори кладе.

Здримнув би ся лем нема де.

Став моркотним і му ся не як зробило.

До села іщи далеко,

Думат, ляжу під смереком,

Кус ся здримну, та хоц кус відпочне тіло.



З-за галузи звізди світят.

З-за гір вийшов повний місяц.

А Юль лежиті якось не годен спати.

Ні, не боїться нічого,

Добре зна, коли є з Богом,

То нич му ся не повинно товдиль стати.



Якос приснув під звіздами

Снит му ся же між хмарами

Собі літат як той орел барз високо.

Снит му ся, же вшитко видит,

Гори, море і Бескиди.

З високости вшитко тішит його око.



Юль ся збудив. Протяг кости.

Смотрит, хтоси іде в гості.

Кус ся боїт. “З нами Бог...” до ся повідат.

Волос їжится як стерня.

Смотрит а ту мале серня.

А він бумав, же то іде якас біда.



Кличе серня на бесіду.

Серня стоїт і не іде.

Ой не менше воно боїтся від нього.

-Нехцеш іти, лем стояти,

То си стій. Я буду спати.

Заран чекат ня в світ далека дорога.



І зас приснув. Крас сон має.

Снит му ся, на гуслях грає

Штос такого, што ся вшиткім барз подобат.

Купа люди смотрит, слухат.

Граня трафлят їм до вуха.

Але грає, але співат та хвороба...



При нім його шапкп стара,

А в ній франи і дуляри.

Люди мечут, а він тягне смик і співат.

Боже, сам ся з себе тішу.

Як то добрі жем ту прийшов...

Я ту граю, а в нас в селі хібаль жнива.



Тато з мамов топчут стерня

І думают, коли верну.

Юлько в сні, в великім місті ся не сміє.

І ся збудив. І заплакав.

Жаль му мами, жаль му тата.

- Сходит сонце, лиш воно ня не загріє.



Юлько сів. Зїв скибку хліба.

- Жаль родичів. Верну хибаль

І поможу їм зібрати з поля збіжжя.

Звезу ярец і пшеницу,

Товдиль піду за границу.

Хто зна, може дійду до Парижа?



Там в Парижі в місті велькім

Носят мешти, носят шельки.

Вшитко файне, лем не гварит никт по-руски.

Я там волю своє село

Де хоц бідно а весело.

Волю керпці, но і сподні на мотузку.



Ту мі співат жайворонок.

Ту своя літат ворона.

Тота земля пахне потом моїх дідів.

Ту хоц бим і не мав хати

То я все буду багатий.

Святий Боже позволь вернути в Бескиди!



Дай клякнути під капличков,

Дай слезами вмити личко.

Позволь п*ястуком ся бити в свої груди.

Прость мі Боже гріхи мої.

Дай жити у правді Твоїй.

А не як той син, што колись зблудив.



Ту я в себе. Всьо ня тішит.

Што мі там пінязи мішок.

За границев вшитко інше і хоц яке.

Там пес гавкат як каліка.

Муха кусат а не бзикат.

Ту ядлівці, ту смереки. А там кряки.



Мавєм іти, а не піду.

Жаль кинути крас Бескиди,

Жаль кинути своє гніздо. НЕ ПОКИНУ!

Зроблю так, як ті лелеки,

Што вертают все з далека.

Я теж верну в свою рідну ЛЕМКІВЩИНУ!!!
Василь Шляхтич
Інші твори автора:
Божий ранок
Щоб жити
***
в садочку слів
Звернення до своїх
МИ ХРИСТІЯНИ
Дарунок
Все таки іду
Наше Я
З весною
Запитання
задумати варто
НІ. ТИ ТОГО НЕ ПАМЯТАШ. Вірш на лемівських говірках і з лемківським наголосом.
Бути
Дай Боже
Пам*ять
Є надія
+++ +++ +++
З Різдвом Христовим
святвечір
Героям слава
***
Нинішні думання
Щастя
*** *** ***
ставати і творити
Тиха балада
Загальна осінь
про забування
Герой любові
Шлях
Неділя
Батьків осінь
Куколі
Розуміння
Пошуки
Діти земель наших
*** *** ***
Явожно (Jaworzno)
Дорога
Я знаю
Десь ...
*** *** ***
Вітання з чужини
Ставаймо
Отцю Мирону присвячую
Повертання
Неспівана пісня
*** *** ***
Відходить день
Спомин
Біль
Не ворог я
Перед нами - нове
Камінь
Під задум
На сторінках життя
Шукаю
Так було колись
В Улючі над Сяном
В вікно гляну
Балада про "Акцію Вісла"
Хочу жити
Зрозуміти і жити
В день смерті о. Антонія
Відозва
На передодні весни
Ліс мрій
В*ЯНЕННЯ
Мій напрям
Перед Великоднем
Зима і я
Задумання
УКРАЇНІ
В час Йордану
Моя Батьківщина
Дійсність
З Різдвом Христовим
Вітання
Заклик (на лемківських говірках)
Іде Ісус в Україну
В обороні "ТЕЛЕНОВИН"
По новому
З Новим Роком Україно!
Я промив очі
Старий Рік
Коли ми будемо собою
Святвечір
Мої думки десь над Сяном
Перелякані
Істина
Лемкове (на лемківській говірці)
Міркування
А смерть іде
ПРОХАННЯ
Мене болить...
Читання з душі
Зі словом до друзів
Думки мої...
Пісня про сьогодення
А ось таке...
Я і наша Україна
Читання мрій
Це смішне
То ми
Тихо
Кругом зима...
Чуть про себе
Відозва
Мої тато
Про НЬОГО
Приїжджайте
Присвячую Івану Павлу ІІ - папі римському
На батьківській землі
СОН
Відчуття
При ялинці
Заклик
Бути собою
Поклін Україні
Наша балада
Молитва
Не лякаймося

© Copyright: Василь Шляхтич, 2007

РЕЦЕНЗІЇ
Додати рецензію
Увага!
Стань автором!
Додай свої твори зараз!
Поринь у наш світ!
Просто реєструйся!
Гарні твори
...
Варвара Куніцина
Осторонь
Маріанна БЕК
Зима
Оксана Вишневська
Гудбай
КатЯ Маріненко
В ніч на Івана Купала
Лидия Люшня
Поэзия
Олександр Гладкий
Дивний перехожий співочих снів
Річка
Не тримай, не проси, не засмучуй...
Roksolana
В Улючі над Сяном
Василь Шляхтич
Элегия
Сергей Самаров

про сайт | редколегія | автори | твори | обговорення | додати твір

Copyright 2005 © Всі права застережено