virsh.com.ua :: Твори

Дядько Нечуй,
як почує, що топчу я
спіднички доньок його –
наснись їм біда
(Настя – молодша, гарненька
й Оленка – тоненька,
корова здорова,
густа борода)! -
хапає лопату
і – нумо стрибати…
Тут - тільки тікай!..
Тин… ти…
Ось вже за селом ми…
Клята солома!..
Листки – слизькі…
Упав до урвища.
Лежу. Наче до місяця,
плачу. Зірки
у сльозі
місяться.
Стоїть Нечуй, мов курва, ще й
окуляри – лярви –
світяться…
«Дядьку Нечую,
пробачте,
що так необачно…
Більше не буду…»
Мовчить, як не чує…
Мовчить…
«Вставай, Іудо! –
поволі заводить. –
Роби, що хочеш:
чи головою бийся
разів сім,
чи у полі ночуй,
проте скажи усім,
що пан Нечуй,
як будете
з його дівчатами
лизатися,
полазить по деревам
за здоровою палицею
і сраки надере вам,
гультіпаки».
Молодим, живим
і неушкодженим
заходжу, друзі,
у ваш дім.
Мордяка – у кавуні.
Пропонуєте драпу,
а кави – ні.
Підняв Лука
з долу яблука
тай пригостив…
І хлинуло глиною
з усіх очей…
Друзі мої зухвалі
хваляться
не нахваляться…
Якийсь незнайомець
(можливо, німець)
вчить на шкарпетках
абетку…
Сорочка у мене –
сороча…
Настя мене цілує…
А я… вже забув, чого хочу…
Забув, чого хочу…

13 серпня, 2007

Інші твори автора:

Запорізькі мотиви

Другие *

Just Jazz *

Мрії про тебе *

В місті, де народитись вигадав я улітку...