virsh.com.ua :: Твори

Якби Ти знала украінська мати,
Яке життя Твоіх дітей буде чекати
Не знаю, чи змогла б його ім дарувати,
А може б ще в утробі присудила іх до страти,
А може б й взагаліНе було би бажання іх зачати,
Для лицедійного й брехливого життя,
Котре минае день від дня,
Проходить повз його буття,
Неберучи від них святого почуття, ані відвертого бажання
Змінити у житті - собою - всі грішні поняття.
Для чого ж взагалі приходять нові душші у життя?
Які ж поставлені перед всіма, і перед кожним ,зокрема,
Життевоі дороги завдання?
Невже Ми зобов”язані усі
Лиш кривопризматично світ сприймати?
І норми поведінки із лицемірного життя,
Неначе з перевернутоі двохфокусноі лінзи брати?
Невже приходять люди в світ,
Щоб спричинить собою більше болю й бід?
І саме цим собі прокласти шлях
До Божих і святих воріт?
Якщо так думае хтось й каже,
Не вірте ім, а знайте - це навіт;
Як вчить нас всіх Старий й Новий Завіт,
Людина в світ- приходить чистою , мов черешневий цвіт,
Аж тут міняеться душі іі Статут,
Лиш тут у неі квітку совісті зірвуть.
У груди перевернуту абетку „для дорослих” запихнуть,
Й якщо Твій організм іі сприйме,
В життя подальше й лицемірний світ,
Тебе із честю пропихнуть,
На хліб і одяг можливість заробити нададуть,
І на уроки виховання,
Вже до наступних за Тобою поведуть.
Яка мета життя?
Невже оце вона?
Щоб заробляти якнайтовщого гроша?
Невже усе перебування на Землі
Вбивати кожен мае біль і крик в душі?
Аж поки не задушить взагалі правдиві й Божі порухи душі?
Аж доки врешті решт не покладе на совість й почуття арешт?
Невже Твоя дитина ,Мати, стае дорослою людиною тоді,
Коли втішаеться чужій біді?
Невже вивчае змалку всі науки,
Щоби нести і людству і собі все нові й нові муки?
Невже для неі , і для нас усіх ,
Вчення Всевишнього і сина Божого Христа,
Його всі щирі і святі слова, і праведні діла
Не е путівниками у життя?
Невже вони дають поради гірші?
Й невже на грішній всій Землі щось е від цінніше?
Чому живемо ми зовсім не так?
Чому е важливішим для нас завжди мідяк?
Мідяк залишиться назавжди мідяком,
І він потрібен, працювати треба - це Закон,
Та хто зробив із нього едину цінність у житті?
Едину й вірну самоціль у грішному бутті?
Якби Ти знала украінська Мати,
Скільки разів Твое дитя буде вмирати,
Не вірю, що змогла б життя йому свідомо дати,
Для того, щоб воно могло душею й тілом засихати.
У перший раз воно нутром умре,
Коли почуе чистою душею як хтось при ньому,
Про вічні і правдиві поняття - збрехне.
Удругу те дитя буде вже важче й довше помирати,
Вірніш не помирати, а серцем загнивати,
Коли повсюди бачити на світі буде,
Що більше ціниться людьми – брехня,
А правдонька свята не коштуе уних ані гроша.
У-трете вже йому вмирати буду легше,
Бо залишаеться душі і совісті вже менше,
Як правило стаеться це тоді ,
Коли опиниться воно в біді,
А „друзі”, що завжди були поруч у добрі,
Його покинуть в самоті.
І зачерствіе повністю і тіло і душа,
Із розумінням, що Ти нікому не потрібен на Землі.
Хоча усі свідомі дні свого життя
Він віддавав / так вже здавалось/ для кращого буття,
Надіючись, що не пройдуть вони дарма.
Та , як не жаль, ніхто оте не цінить.
ТЕБЕ НЕМАІІІ
А учетверте , це буде смерті - смерть,
Бо жевріе душа уже ледь-ледь,
І реагуе тільки на слова –„ На „
І саме це сприймають всі сповна.
А повністю стае Твоя дитина кам”яна,
Коли уже сама,
Зувірена у вічності і переможності добра,
Вмираючи душею й серцем до кінця,
Собою гасить вже нові,
Гарячі, віддані і молоді серця,
Ще повні вірою в добро й Христа.
Та крізь усе проходить час
Й в-останне ій прийдеться тілом помирати
Й на Божий суд іде вона ставати
Та за свое життя уповні звіт складати.
І ось тоді, Твое дитя , згада усе.
І як начали Ти його і Бога шанувати,
Й щоденно вчинки всі з його вченням звіряти.
Чого це так? За що?
За що такі ій муки Мати?
Чому Твоі сини і доньки, усі Твоі від Бога діти,
Не можуть долею своею в житті земнім
Самі з добром і честю володіти?
Й не можуть повноправною людиною
В суспільстві стати,
Аж доки незуміють
Себе у благо зла переконати?
ПЕРЕТВОРИТИ, ПЕРЕШИТИ, ПЕРЕВЕРНУТИ,ПЕРЕВЧИТИ,
Перекривити,перекроіти,;
Переліпити.
О, Боже, доки це терпіти?
Невже усе свое життя,
Кохане й рідне,чисте й вірне Твое дитя
Повинно мучитись в конвульсіях брехливого і лицемірного буття?
Й гадюкою звиватися поміж людей,
Щоби дістати і собі хоч будь-яку місцину на Землі?
Чому? Кому?
Чому й кому це треба?
Не думаю, що йде це все із неба.
Адже усі до одного, що в світ приходять немовлята,
Неначе книга непочата.
Не може бути ні в одного з них
Бажань і мрій /у думці навіть/ підлих й злих.
Воно ж узагалі незнае,
Що в світі е такі.
Хто на листки іх білосніжноі душі
Рядки наносить чорні, підлі І СТРАШНІ?
Чому з святими й світлими думками,
Неначе із сезонними плодами ім розпрощатися
Приходиться в житті?
Поглянемо на нас , дітей , зі сторони .
Спокійно,
Від самого малку. Прийшло дитя у світ.
Очима блимннуло. Зкричало. Хрестилось.
Ходити почало. Немае впливу зла. Серед своіх воно.
А далі що? Іде у школу . Вуличні забави.
Кохання перше. Перші думи.
Де зло? Кругом своі.
Всі друзі. І батьки і вчителі своі.
Й думки здавалося б скрізь чисті і святі.
Та вже з”являються симптоми недовіри.
Й маленькі прояви зневіри.
Звідки? Хто?
Закінчилось навчання .
Перші кроки свідомого і самостійного життя.
А де ж те чисте немовля?
Яке не знало,що таке брехня?
Як воно змогло серед усіх,
Що прагнуть лиш добра,
В душі і серці проявити покривлені й брехливі поняття?
Як це може бути?
Ми ж були тут. Ми поруч.
Ми створені з добра.
Усі бажаемо йому лиш світлого буття.
На жаль нема.
Воно ж не усвідомивши усього
Само вже всім несе „добро”.
Коли\
Коли ми перестанемо на „чорне”- „ біле” говорити?
А „біле”-„чорним” обзивати?
Коли ми речі всі своіми іменами звикнем називати?
Й дітей вкраінських саме цим
Для гідного життя із пазурів міцного зла
Почнем назавжди виривати?
Пора.
Адже рахунок йде вже не на сотні
І навіть не на тисячі синів
Десятки сотень тисяч іх
Шукають щастя і роботи
Серед чужих краів.
Хоча немае й вдома господарів
І для своіх полів.
А сотні тисяч дочок, Твоіх Мати,
Забули вигляд вишитих сорочок
Собою застеляючи чужі вночі ліжка,
Копійку заробляючи на хліб і на життя.
А що ж залишилось у нас?
У нас, й не тільки в нас,
Усе правдиве стало лишнім.
Чи це не через те, що завинили ми перед Всевишнім?
Невже народ наш в світі лишній?
Чому ми Тараса великого думки
Розбили на потрібні кому, які рядки.
І навіть побажання вічного його:
Щоб научатися чужого, не забуваючи свого,
Виконуемо лиш на половину.
Навчаемось чужому ми у всьому.
Не лиш вчимося. Ми поклоняемось йому.
Чому?.
Невже життя саме такого
Бажала Мати
Ти для немовляти свого?
Ти ж всіх нас породила
Й Вкраінською землею поріднила
Та як не жаль,
Рідня не подружила.
Знайшлася в світі чорна сила,
Яка усіх нас потай посварила.
Й принадами миттевими життя
Убила в людських душах почуття
Відповідальності за краще майбуття.
Вселивши у дитя лише велике поняття „Я”.
Чому нехочемо ми зрозуміти,
Що йдуть за нами діти? ВкраІнські діти\
І діти всього світу.
Які в маібутньому усім на світі будуть володіти.
Чому б нам не навчити іх правду говорити?
І лиш добро круг себе сіяти й творити?
Потрібно престати лиш душею всім кривити,
Брехати,лицемірити і ближніх між собою всіх сварити,
Дістаючи при цьому насолоду.
Це все не наше. Не людське.
Це все чуже. Воно не е живе.
Це не від Бога.

Інші твори автора:

НІ обіймів , ні цілунків.

ДОЛЯ

ГДЕ-ТО ТАМ ЗА ЗАБОРОМ

НЕ ВІДДАМ

КРЕСТИ

Скажіть, це правда?