Супер! Вірш правдивий, життєвий, щирий. Аж самого потягнуло на подібну поезію...

У ньому є мінорна нотка, хіба в житті її немає?
І боротьба, й несита глотка, кого таке не переймає?
Його обрізали щосили писаки владної трибуни,
Щоб його слів не підхопили уни, еменки та оуни.
Його почуєш із оркестром - це симфонічна геніальність,
Але ж у нім зерно народне, що прирікавсь колись на слабкість.
У нім (чи марне?) сподівання, що жити нації, не вмерти.
Всміхнеться щиро Чорне Море, Дніпро зрадіє, наче смертні...
Від Сяну до самого Дону ми станем неньку боронити
Від всіх, хто зазіхне на неї. За діло, годі хором нити!
Але сховався хижий ворог і розійшовсь по всій країні.
Будує він СВОЮ країну, збирає тихо, по цеглині.
І заробляє свої гроші, він добре знає свою мову.
А нам робити тут лишилось - тікать в село, доїть корову?
На гріндерсах моїх шнуровка потішить всіх, бо синьо-жовта,
Пісні мої, моєї мови, не зрозуміє вся спільнота.
Але я знаю, все ще буде. Я не один, є патріоти,
Якби ж країна, що люблю я, була своя і не голота...

Олександр Мензеров - 2009/03/18 19:15