Головна
Логін:  
Пароль:
  Забув пароль
  Реєстрація
про сайт редколегія автори твори обговорення додати твір
Головна · Твори  
Молодіжні Новини
28.02.2007
Пінчук: Використана молодь. Чи можливе прозріння?..
28.02.2007
Студентське братство вважає безперспективними переговори з Росією про ЧФ
28.02.2007
У Греції послухались студентів і розробили новий освітній закон
28.02.2007
Студентів МДУ затримали за акцію протесту
28.02.2007
Ментальний аспект сучасного студентства
28.02.2007
ЄС підтримує соціальні служби України
28.02.2007
Продовжується проект "Запорізька школа молодіжного лідерства"
28.02.2007
Конкурс "Податки очима дітей" - у Чернігові
28.02.2007
Спілка молодих політологів розширює регіональну мережу
28.02.2007
Конференція "Молодь і церква в сучасному суспільстві"
Твори
зимова ікона
тетяна грицан

Еклога

Комерції заплутаного дня
Сонце –
Наївне дівчисько,
Руда лисиця –
Завмерло
В чеканні.
День –
Серед білого
Дня
Йому
Сниться
Світло,
Спопелене
Ніччю,
Вітер
Незайманий,
Незнаний
Вщух.
О День
Безіменний!
Ти – вертень
І дивоіменець.
Ти – символ
Життя,
Його рухів.
Примружилось
Сонце,
Вторить йому
Місяць.
А на оболонці
Тіла його
Бентежні
Зіниці
І Сківська
Мадонна
Вгамовують
Спрагу,
Розвоюючи
Світло
Життя.
Охоче,
Арсеналом
Земних
Благ,
Торохтить
Чумацький Віз
Про майбуття
У звабливих
Пустощах
Ночі.
День
До пустоти
Зріс.
Якби знаття…
Дійти до краю
Великого
Безкраю –
Версифікація.
Душа мала.
Блаженна мить –
Утаєнитись,
З умиротворенням
Небесним
Злитись
У Деміурга
Нить.
Бажаю.
Душе сценічна,
Великовічно
Тобі належить
Змінювати час,
Тобі вершити
Резонанс,
Стосвічно,
У віщих
Снах.
І – вже,
Коли захочеш
Посеред дня
Проснутись,
То мусиш
Мати власний
Почерк,
Щоб
В полуденнім
Світлі
З музикою
Бути –
А не сама.

В очах – весна
Мітра –
Золота обручка…
Сонце.
Виблискує Прийдешнім –
Світло.
Весняні перли
Закосичують
Вербовії гілки.
А я сиджу,
Прикрившись
Ще торішнім
Листом,
Вчорашні
Слухаю ще
Передзвони
Чи плітки.
Летять,
Мов марево,
Сьогодні вісті – Рожеві й сірі
Коні.
Весна,
Мов вередлива
Пані,
Як музики
Троїсті;
У синім
Чорносливі
Мерехкотать
Іскри червоні,
У зливі
Примічаю
Синій слід,
В червоному
Вині –
Прозору сліз
Краплину.
В очах Весни –
Політ.
І ніби у безсоння,
За просинню
Полину,
За дзвоном
Калиновим…
О, марний світ!
Чом білий день
Поглинув
Звабливі мрії?
Чом стогне,
Корчить тілом
І ціпеніє
В тетанії
День?
О земле,
Не лякай
Прозорих тіней,
І хоч Привиддя
Буде білим,
Між веснами
Пісень
Побачити зумію
Краплину Крові,
Що є осердям
Долі,
Що життям
Горить,
Бо серце розуміє –
Іскра яріє
Там, де Віра
Хоче жить.

Мить
Схили голови
Благії зерна
Над грань
Чиїхось доль –
Маленька пісня,
Чиїхось доль –
Мала печаль…
І свіжий ранок
Пестить димом,
В обіймах
Щирих, вогняних.
А стиглий колос
Так правдиво
Змальовує Багатство
Сліз –
Краплистих Вогників.
Буденне свято.
Бурхливі Водоспади.
І промінь –
Сонця
Зору зріз.
Весна.
Оживлення.
Сяйливий Неба
Ріст.

Поцілую густу далину
Шукати відповіді
В синій глибині –
Напевне,
Не знайти
Ніколи,
Коли йти
Повз гори,
Річок береги,
Не відчуваючи
Життя у просторі.
До – глибини,
До – глибини
Душі.
До дна німого.
Не загубитись
В таїнах
Ночей.
О ні!
Шукаючи,
Не загубити
Сенсу слова.
Стіною стати
На захист
Власного
Світу
Готова.
А крізь
Зоряні ночі
Погляну –
Божого
Мітру
Поцілую
Густу
Далину,
Що віддала
Рахунок
Сонцю.
Осанна!
То чому так,
Чому
Забагрянився
Лист
На акаціях?
Певне,
Соромно,
Мабуть,
Дивно йому –
Хазяйную
В чужій
Сторонці…
Чути голос
Здаля –
То оплакує
Вітер
Свободу.
Розчинилась
І я
В легкім
Леготі слів
Поміж гори,
Часи
І народи.

У долонях листа
Я стала
По той бік
Хреста.
О ні!
Не жива я –
Не та…
Бо заблукала
У Долонях
Листа,
Стала немічна,
Безнадійно
Пуста.
Душе моя,
Безмежжя суть,
Побудь зі мною
Ще,
Побудь.
Веди мене
До тих
Глибин,
Де Сонця знак,
Де Божий Син
Для кожного
Свій мітить
Слід,
А стрижнем
Там мій
Чесний рід,
Де око здорове
І в світлі
Душа.
Хоч в муках
Там слово,
Я би долю
Свою
Віднайшла.
Вклоняючись
Горам
І зоряним
Долам,
І водам небесним,
Що поять жита,
Просочуся
Словом –
Хоч хвильку
Побуду
В долонях
Святого Листа.

Промінь
Величні храми.
Їх бані сонячні.
Розіпнули
Небеса.
Врізає
Сонце
Клин
Між них.
То світом
Поділ йде –
Величне і земне,
Духовні і язичні
Вогнища.
Злітає
Голуб-Дух.
Гряде.
А серце в нього –
Янгол,
Схиляє
Голову
На груди
І, дивно так,
Розноситься
Повсюдно
Глас
Всевишнього:
“Христос
Воскрес!”
Земна душа
Торкається
Небес…
В червоному
Вині
Скупали голови
Троянди,
Священні
Краплі
Олеандра
По келиху
Стікають –
Весна і Кров,
Нас ради,
До землі
Вплітають
Надію,
Віру
І Любов.
Підносить
Святу
Хлібину
Русину-сину
Гуцульськая
Мати,
А шляхом
Іде
Предвічний
Насуплений
Рус…
Горами
Незмінно
Пряде
(потім ткатиме),
Зимовий обрус
Вершинна
Глибінь.
Буде осінь,
Зима…
Цього, ні,
Не спиню!
Час жбурляє
Піщинками
У спину.
Знову
Прийде
Весна!
Журавкою
(болісно: кру!)
У небо полину.
На гори,
Долини
З далекої
Хмари
Впаду –
На щоку
Моєї
Святої
Вкраїни.

Генію В. Стуса
Ридання з-під землі
В обіймах
Вітру,
Сизих
Парусин,
Твій,
В сонці,
Перший
І твій останній
Син.
Паде
До твоїх
Ніг
Розхрещений
На слові.
А ми – пусті,
На серці
Порожньо,
Обнови ж бо
Боїмось,
Немов кадила
Біс.
А Возвеличений
Нам
Сонце удолонях
Ніс…
А ми, найперше,
Прийняли
Причастя.
Бездумно
Спопелили
Його слід.
Блукаємо
Старцями
В позачассі
Ми – його Прогрішений Нарід…
Ніхто не винен
Йому віднині.
Ніхто не винен.
І при долині
Вляглося
Нічне
Сонце.
І ми
Порозверталися
На спини.
Ніхто
Не винен.
Воно то так!
Але якого
Тіла
І чиєї крові,
Хто ми є
Тоді,
Коли плекаємо
У собі
Те, що душу
Заярмило?
І знову
Зраджуєм…
Раби.
Так, так…
Весна –
Осонцена
Долина
І неозора
Мить,
А вгорі
Щемно
Топиться
Сльоза…
Данина.
Тоді скажіть,
Скажіть,
Панове,
Чи в нас ясніє Голова,
Чи ще тривожать
Чужі болі,
Чи тільки
Вперто
Тиснемо
Уперед,
Десь
Роздираючи
І свої
Долі?
А потім
Усе пакуємо
В конверт
І посилаємо
До Бога
Чужі, шматовані,
Слова,
Пусті слова,
Ще менші душі.
То чим
Зайнята
Наша голова?..
Усе мовчить.
І – ми.
Неначе у безсонні, Керує нами тіло,
Поклони б’єм
Мамоні…
Ми – у загоні,
У загоні
Тіней.

Медовий спокій
Сон.
Розсонцена
У краплях
Сонетів
Тятивами
П’янких слів
Рука.
У сонячнім
Обрії-сплеті
Задивлена
В небо,
Струнка,
Розм’якшує
Болі
Затертої
Долі,
Розсіює
В Леті
Пеани-факіри
Крізь
Сльози
Твого і мого
Майбуття.
Благаю:
Рости!
Зринає –
Ану, відпусти!
І далі
Зникає
У більмо
Пустоти…
Народини
Сонця –
Зіниць
Повний
Потяг
Крізь синяву,
В далеч,
Гуде.
Приємна
На слух
Світанкова хода.
То йде
По сторонці
Дух Долі,
А звуки,
Веди-кроки,
Рахує
Там доля.
Прийшла.
А куди?
Припала
До життя,
Мов та бджола
До медоносних
Стільничків.
Прийшла.
Медовий спокій.
Та й не прийти,
Ні!
Не змогла б –
Її на крилах ніс
Кохання
Сокіл.
Не треба!
Час вигоїть
Рани –
Пчільнично
Білим
Завтра
Горе
Стане.
Дивно,
Мов роса,
Старим прозорить
Вітер…
Можу загубитись
У відчайдушному
Жаданні .
Я – оса.
Жу-ж-жу,
Пооддаль.
Вчорашнім
Джмелем.
Бриню тепер.
Не дивно.
Дивний шершень,
Що з осені,
І – ще не вмер.
А цілу зиму
Щось видзвонює,
Медово
Мутить
Білий світ.
Ні, то не я.
Я тут.
А там,
Пооддаль,
Гуде майбутнім
Бджолиний
Рід.

Цнота срібла
Поцілувались
Гори.
При заході
Сонця.
Два динозаври,
Стомлені,
Гаптуючи
Крізь світло
Тінь,
Схилили
Голови
До річки.
А та
Немилосердним
Гомоном
Їх кличе.
Туди,
Де рінь…
Розтулила
Вічка,
Запалила
Свічки
Щаслива
Нічка,
Вклонилася
Світлиці сонця
І розгубила
Стрічечки
Вогню –
Лишила
Істині
Її саму.
Вляглося
Спати
Денне
Світло.
Затихло все.
І – незамітно
Полилась
Кров.
То розчинилась
В нім, однім,
Двох
Велетів
Любов.

Я – рідна
Руки в темряву
Тягнути.
На плечах
Час нести.
Забути тінь,
Забути.
Прости, прости,
Прости…
Людська земна
Спокусо,
Котра блокує
Серце,
Вже тебе не знаю.
І не боюся,
Що десь зуміє
Сон спинити
Рух
У мить,
Де сутінків
Холодний
Розрахунок
Бере на облік
Дихання життя.
Але коли
Тебе
Немає
(не сердься!),
Перед собою
Тоді чистіша я.
І – хочу,
Хочу
Жити!
Я – буду сонцем
Навесні,
Я –
Буду дощиком
Туману,
Я стану
Вітром
Далини.
А ми?
Востаннє –
Щему погляд,
Вічний хід
Звабливих
Мрій,
Блаженний піт,
Що зветься
Променем
Мого чування.
Я знову стала
Собою,
Знову ладна
Стрижнем
Горіти
У вічнім огні,
Аби не зникли
Безслідно
Сувої-дні,
Без
Чуттєвостей.
Самі.

Серпанок мрій
Ні!
Ні – я не йду!
Я зостануся
Тут.
Буду жити твоїми
Словами.
Сонце
Стомлено
Стрясує піт.
Я несміливо
Миюсь
Сльозами.
Твій почин –
Нова ера,
Твій генез –
Чистий вир.
Я – навіки
Вкручена
Свободи
Рулон,
Сотню
Сотень вогнів
Спопеляю
Щоранку.
Навкіл
Мене
Твій спів.
Я –
Твій сповнений
Сон,
Мій рожевий
Серпанку.

Пред’явлення
На лоні
Правди –
Віщі сни.
На височинах
Виправдання –
Літо.
А день
Скидає
Шати.
Журливо
Сіє димом
Вечір.
Світло
Зробилось
Дивним,
Неземним,
Неначе вітер
Звідкілясь
Приніс
Багряні
Стріли.
І зарево…
Прилив Десни.
А ви,
Мов діти,
Десь принишкли,
Пополотніли.
Блаженні!
Ви –
Вічні вісники
Весни!
То чом зажурені,
То чом злетіли
У сни?
А чорна зграя
Судить вас.
Чом натовпом
Зім’яті?
Навіщо так,
Безжально,
Розіп’яті
Епохою своєю?
Соловки, пощо?
Тому, що стали
Рушіями
Поступу,
Нового?
Лиш грудка
Німаків сліпа
Крізь сіті
Заздрощів
На нас дивилась.
Не та душа
У неї,
Думка її
Не та,
Вас з’їсти Прагнула –
Сама ж забилась.
У пригустку
Пітьми
Прозріли
Тільки
Ви!
А завтра?
Завтра новий Натовп
Буде.
Він вже Прославить
Вас.
Забуде
І прокляне,
І знову розіпне…
О, дивно як!
Тиснява
Роздирає,
А потім
Славою
Лавровою
Вкриває
Розтерзані
Тіла.
А ви –
Великі,
Ви –
Атланти,
Ви –
Генії Землі.
Ми –
Долі арештанти.
Копирсаємось
У часі, глині.
Чи личить геніїв
Судити?
Як жити
Нині?


Огненебесник
До В. Барки
Вершина
Весняна.
Розсвітлена…
Множинна.
Волосожар.
Напіввідкритий
Світ –
Жаринка
У тумані.
Дивне
Його творіння –
Сонцевінечний
Міт.
Я –
Сповнена
Натхнення.
Спасенний
Рід,
Що народив
Свічів’я сина.
Його наймення –
Напівпрозоре
Сонце,
Напівчаклунські
Вежі
У чужій,
Віддаленій,
Сторонці.
Близький,
Духовний
Свічник,
Стрижень,
Твої свічадні
Сльози
Вливаються
У долю
Синіх
Гір.
Крізь
Бурі-грози,
Напружуючись
Дивно,
Парагвайські
Вогники
Кидають
Зорі,
Вкраїнські
Роси
Хиляться
До твоїх ніг.
Вір-не-вір,
За ними я –
Чужий поріг –
Щілинка
У тумані.
Крізь
Звихрені
Просвіти
Мало
Бачу,
А серце
Відчуває –
Пурпур твого Життя
У Крайсвітті
Вогнем
Небесних
Істин значить.

Інші твори автора:
екзистенції
згоряти у слові
До Всесвіту на довголіття
не зраджуй
генезис
карпати

© Copyright: тетяна грицан, 2006

РЕЦЕНЗІЇ
Додати рецензію
Увага!
Стань автором!
Додай свої твори зараз!
Поринь у наш світ!
Просто реєструйся!
Гарні твори
Пісня «Зима пройшла» (за Робертом Бернсом)
Василь Роман
св. Миколай
Оксана Вишневська
Місто в «кепці»
Василь Роман
Рассвет
Анастасия Марино
Чернобыльская трагедия
Лидия Люшня
Твоя любовь виляет, как волчок…
Татьяна Богданова
Вставай Україно!
Руденко Виктория
Центр продовження продовження
Иван Безумов
Ни дня без рифмы...
Володимир Бондаренко
Спасіння людства
Ярослав Ковальчук

про сайт | редколегія | автори | твори | обговорення | додати твір

Copyright 2005 © Всі права застережено