Головна
Логін:  
Пароль:
  Забув пароль
  Реєстрація
про сайт редколегія автори твори обговорення додати твір
Головна · Редколегія  
Молодіжні Новини
22.10.2007
"Молоді" росіяни вшанували пам'ять загиблих бауманців
22.10.2007
Ідеолог ЄСМ: Росія повинна підтримати зусилля організації
22.10.2007
Українська й польська молодь зібралася на конференції
22.10.2007
Студенти влаштували бій подушками в центрі Брюсселя
22.10.2007
СУМ проти штучного розпалювання міжнаціональної ворожнечі
22.10.2007
Ярмарок вищих навчальних закладів Німеччини
22.10.2007
Табір "Школа статевого й репродуктивного здоров'я для чоловіків"
22.10.2007
"МОДОС" ініціював громадянську кампанію щодо строкової служби
22.10.2007
Конкурс міні-грантів щодо дитячої та молодіжної політики
22.10.2007
Акція з нагоди Дня студента в Києві
Редколегія

11-05-2005

Філософське підґрунтя поезії

Поезія — це своєрідне спілкування душ, душа – це філософія життя, в якому неодмінно знаходиться місце поезії. Витоки цього твердження про замкненість цих двох напрямків людського життя простежуються у нижчеподаній статті.

Загадкова близькість філософії та поезії є очевидною та стала предметом загальної уваги завдяки Гердерові і німецькому романтизмові. Втім не завжди вона сприймалась як така. Це, напевно, може бути свідченням мізерної постгеґелівської епохи. Філософія, яку викладали в університетах у XIX і XX ст., заплатила за це своїм статусом, причому не тільки після образливих тирад Шопенґауера.
Проблема спорідненості та відмінності благотворної напруженості, що є між поезією і філософією, стояла не тільки перед нашими сучасниками. Ця проблема завжди супроводжувала західну думку, яка тим і відрізняється від східної мудрості, що зберігає цю напруженість. Можна запитати, хто ж розділив поезію та філософію, образ і поняття, які так нерозривно злиті в одне ціле, як у Старому і Новому Завіті, а зрештою, і в усій тисячолітній традиції християнської літератури. Давно постало питання, як мова — єдиний засіб поезії і мислення, може охопити їх у всій їхній подібності і відмінності? Звичайно, у повсякденному користуванні мовою ця спорідненість не така вже й наочна, поезія наче й не контактує з думкою. Хоч усе мовлене може викликати як образ, так і думку. Однак, як звичайно, наша мова набуває виражальної визначеності і ясності з живого контексту, тобто конкретно реалізується у ситуації, в якій знаходиться той, хто говорить. Слово, яке було мовлене у такому конкретному прагматичному контексті, не можна розглядати як таке, «що стоїть за самого себе». Воно не «стоїть», а розчиняється у сказаному. Навіть писемний виклад такого говоріння нічого не змінює, хоча розуміння поданого у такій формі тексту, також має свої герменевтичні труднощі. Мова ж поезії і філософії може «само-стояти», зберігаючи власну значущість і в тексті, в якому вона реалізується.
Поезія і філософія існують незалежно від тієї мовної практики, яка існує в нашому буденному житті та науці. Однак їхня близькість, здається, врешті-решт виявляється у крайностях, коли слово застигає або переходить у невимовне. Ці міркування і покликані розкрити цю близькість, яка існує, а отже, може бути доведена.
Як перший крок у цьому напрямку я хотів би нагадати, що Едмунд Гуссерль, засновник феноменології, розробив для філосфії метод саморозуміння, яке досягається через відмову від усіх натуралістичних і психологічних непорозумінь, що були поширені наприкінці XX ст. Він назвав його «ейдетичною редукцією”.
І поетичне, і філософське мовлення мають одну спільну рису — вони не можуть бути «фальшивими», бо немає зовнішнього стандарту, за яким можна було б їх оцінювати, і якому вони можуть відповідати. Але, вони не довільні. Вони є певним ризиком, бо можуть виявитись негідними себе. В обох випадках це відбувається не через невідповідність якихось фактів, а тому, що їхнє слово несподівано виявляється «порожнім». У поезії це буває, якщо у віршах замість справжнього їх звучання ми зненацька чуємо звучання інших віршів або ж риторику повсякдення. У філософії це відбувається тоді, коли філософська мова повністю поринає у чисту, формальну полеміку або вироджується у безплідну софістику. У вірші, який не є віршем, оскільки не має «власного» тону, як і в порожніх формах мислення, що не стосуються суті мислення, — у цих двох нижчих формах мови слово руйнується. І тільки тоді, коли слово повністю зреалізує себе і стане мовою, тільки тоді ми повинні йому довіритися.

Євгенія

Перейти до списку

Увага!
Стань автором!
Додай свої твори зараз!
Поринь у наш світ!
Просто реєструйся!
Гарні твори
Остання крапка як амінь
Василь Роман
Поэзия
Олександр Гладкий
В'єтнамські нотатки - II
Василь Роман
С кислой миной династии Мин
Віталій Круглов
СУПЕРМАРКЕТ
Надія Бек
Володимирський Собор
Марта Кохань
МОЖЛИВО
Надія Бек
Двустишия
Матильда Кошкина
Суботній вечір
AЛІНА ДЗВІНКА
не зраджуй
тетяна грицан

про сайт | редколегія | автори | твори | обговорення | додати твір

Copyright 2005 © Всі права застережено