* * *
Між травами й зірками – я.
Ніч студить серце, мов жарину.
Я вже забув своє ім’я –
Я степ, я ліс, я Україна.
Спадають мантії одмін.
Я космосин. Я світ у світі.
І серце лине в зореплин
По вигаптуваній орбіті.
В очах – віки. Сяйлива грань,
Мигтіння дзеркала ілюзій,
Коли шляхетність поривань
Застигла мармуром в піврусі.
Від складності до простоти –
Повз тьмяні фрески ерудицій!
Там жде Рожана, і води
Ківш піднесе мені – напиться.
Впаду на трави запашні
В луні земного дзвонобою.
Потрібен цей політ мені,
Аби відчуть себе – собою.
|
|
